Ендрю Е. Хант - автор одного з найкоротших у світі оповідань.
Я його оповідання часто цитувала студентам під час лекцій, а особливо, коли ми підіймали тему вдячності комусь чи собі. Те оповідання так і називається «Подяка», і воно про вдячного безхатька:
«Вовняна ковдра, яку йому недавно дали в благодійному фонді, зручно обіймала плечі, а черевики, які він знайшов у сміттєвому баку, абсолютно не тиснули. Вуличні вогні приємно зігрівали душу після всієї цієї холодної темряви…Вигин лави у парку здавався таким знайомим його старечій спині… «Спасибі тобі, Господи, – подумав він, – життя просто чудове!»
Так от. Тепер я не цитуватиму цього твору! Українським учням та студентам - точно ні. Бо їхній досвід вдячності значно потужніший за описаний в творі!!! Бо їхні розповіді значно сильніші за зміст цього оповідання!!!
«Нам дуже швидко підключили опалення і світло! На третій день після обстрілів, уявляєте? І плівка, якою ми затягнули рами, дуже міцною виявилася - вітру не пропускає. Одним словом, в нас уже все добре! І ми безмежно вдячні майстрам, які обіцяли прийти в середу поставити вікна!»
«У шелтері знайшов багато нових друзів! Ми навіть часом збираємося разом внизу в коридорі і організовуємо диско-концерти! Ігор встиг взяти зі собою колонку (лише колонку і паспорт, - ото дивак). Вчора ми були дуже щасливі, бо жоден із людей літнього віку, які живуть поруч, не попросили нас вимкнути музику. Ми до 00.00 разом тусили і були дуже вдячними їм за розуміння»
«О, я дуже щаслива! Ми нарешті переїхали в інший район столиці, де в будинку є теплий підвал. Там так солодко спиться… Звечора несу туди свій керимат і плед. Зручно вмощуюся, навушники в вуха - і сплю… Ані холод, ані вибухи не заважають. Нарешті почала нормально спати і без мелатоніну! Щовечора дякую Богові, що поміг мені знайти кімнату саме в цьому будинку…»
Куди там Ендрю Е.Ханту і всім світовим митцям до наших українських оповідань?
Оповідань, основаних на реальних подіях…
© Наталія Сиротич
